Любовна лінія Джокера і Харлі — мабуть, найяскравіше враження від фільму. Ця любов наскрізь хвора, але при цьому природна. Ніякої нудотно ванілі і романтичних кліше, тільки природні людські почуття, стократ посилені божевіллям. Харлі готова заради Джокера на все: стрибнути в чан з хімікатами, померти, вбити. При цьому бажає вона одного — бути поруч з тим, кого любить, і, як не дивно, спокійного сімейного життя з ним.
Джокер при цьому бажає незалежності і виправдовує свій потяг до Харлі почуттям власності, мовляв, я її такою зробив, вона моя річ, моя улюблена іграшка. Але на ділі без Харлі Джокеру чертовски погано, і природу цього почуття він ніяк не може зрозуміти через свою гординю. А тепер скажіть, що реальні людські відносини влаштовані інакше. Ото ж бо й воно.
* * *
Можна скільки завгодно звинувачувати «Загін самогубців» в тому, що це не ще один фільм «Марвел», ніж багато і займаються, придумуючи дуті доводи собі на виправдання. Але пора б вже змиритися з тим, що кільце з дупи в подарунок нареченій — це «Марвел» (нехай «Дедпула» знімала і не рідна студія видавництва, але загальну концепцію фільм відображає гранично точно), а складні людські відносини — це DC Comics. Обидва підходи гарні і правильні, але «Марвел» робить видовищне кіно про супергероїв, а DC — про людей. Іноді в плащах, іноді з гарматами, іноді — виряджених в клоунів. Але все одно про людей.